Пам'ять про наших загиблих захисників

Андріяшівська громада з глибоким болем і смутком повідомляє — війна знову забрала життя нашого земляка, Карпенка Сергія Олександровича.

13 вересня 2025 року, Андріяшівська громада провела в останню путь нашого земляка, вірного сина України – Литвиненка Віктора Дмитровича, який віддав своє життя, захищаючи Батьківщину. Віктор Дмитрович народився 21 січня 1977 року в селі Слобідка Лохвицького району у багатодітній родині. Навчався в Андріївській школі, здобув фах механізатора та працював за спеціальністю. Був люблячим батьком двох дітей – сина Віталія, 2007 року народження, який нині теж боронить Україну, та доньки Анастасії, 2010 року народження. З початком російсько-української війни у 2014 році Віктор став на захист рідної землі, брав участь у бойових діях в зоні АТО. З перших днів повномасштабного вторгнення він знову повернувся до лав Збройних Сил України та воював на Донеччині, де проявив незламність і мужність. Пережив поранення, проте не зупинився у боротьбі. Його життя – це приклад відданості, стійкості та любові до України. Помер Герой 8 вересня 2025 року. Андріяшівська сільська рада висловлює щирі співчуття рідним і близьким полеглого воїна. Пам’ять про Віктора Дмитровича Литвиненка назавжди залишиться в серцях його громади та вдячних поколінь українців. Вічна слава Герою!

Костюк Микола Олександрович народився 19 грудня 1979 року в селі Нова Гребля Роменського району Сумської області у багатодітній родині.

Лобас Станіслав Олександрович, позивний «Белий», народився 11 червня 1975 року.

 Андріяшівська громада в скорботі…Ігор Борисович народився 29 вересня 1997 року в селі Василівка Роменського району Сумської області. Навчався у Василівській загальноосвітній школі І-ІІ ступенів, а повну загальну середню освіту здобув у Андріївському НВК. Після цього продовжив навчання у Роменському вищому професійному училищі, де здобув професію «електрогазозварник».

Андрій Олександрович БУРБА народився 20 червня 1997 року в селі Перекопівка у працьовитій та дружній родині. Виховувався на цінностях честі, доброзичливості та поваги до ближніх. Навчався у Перекопівській ЗОШ, де проявив себе як відповідальний, старанний і щирий учень. Любив спорт, зокрема легку атлетику та лижні гонки, гідно представляв школу й село на численних турнірах.

Громада в скорботі: Валентин Євдокимов віддав своє життя за Україну. Андріяшівська громада в глибокій жалобі. 9 червня 2025 року, на 23-му році життя, за свободу та незалежність України віддав своє життя наш земляк, Герой, Захисник, старший солдат Валентин Миколайович Євдокимов.

Народився 21 липня 1973 року в селі Нижнє Болотне Іршавського району Закарпатської області. За приналежністю до національності у всіх документах був - українцем. Здобув середню загальну освіту в нижньоболотній вищій середній школі, в якій закінчив 10 класів у 1991 році. 16 грудня 1991 був призваний для проходження військової служби в Одеському прикордонному загоні. 26 листопада 1993 року був демобілізований. Успішно опанував спеціальності "стрілець" і "старший майстер по електроприладам". В подальшому, дуже мріяв про військову службу, але через сімейні обставини мав приступити до роботи і заробляти кошти на прожиття. В цивільному житті був різносторонньою особистістю, який опановував будь-яку професію і не боявся фізичної роботи, працював відповідально і був фахівцем в будь-якій справі. Працював інженером-технологом на фермах, майстром з електроустаткування, будівельником. Через брак роботи в регіоні, якому народився, був змушений їздити на заробітки до Європи. Мав велику люблячу родину: кохану дружину, доньок, синів,онуків,сестру, братів,племінниць. Був дуже турботливим ,щедрим і люблячим. В побуті Василь Семенович був енергійною, ініціативною, доброю, з почуттям гумору людиною. Завжди усім допомагав без вагань, був душею компанії, прикладом справжнього батька. Полюбляв піші прогулянки, готувати різноманітні традиційні страви закарпатської кухні, розбирався в політиці, обожнював музику, був дуже ерудованою особистістю (грав в шахи і заповнював кросворди будь-якої складності без проблем). 27.02.2022 повернувся із закордону, покинув роботу, безпечне місце, оскільки будучи справжнім патріотом України не зміг бути байдужим до війни. 28.02.2022 став на облік добровольцем в Житомирську бригаду прикордонників. Був дуже радий і гордий, що здійснилась його давня мрія стати військовим, він не очікував, що за службу в такий період ще можуть платити якісь кошти. Службу Василь Семенович ніс почесно і гідно, всіляко намагався поліпшувати умови і знаряддя ведення війни власним коштом. Несучи службу Василь Семенович був дуже вибагливий до себе і вважав, що мусить приносити максимальну користь у прямих боях з противником. Тому влітку він добровільно написав заяву, де просив, з декількома побратимами, перевести їх в зону безпосередніх бойових дій. 16.01.2023 Василь Семенович брав активну участь в бойових діях на Бахмуті. Служив у Луганському прикордонному загоні, був командиром мінометного розрахунку. Ніколи не казав нам усієї правди про умови і жорстокість на полі бою. Був справжнім чоловіком і Героєм, яким можна тільки захоплюватись і пишатися. Але 16.02.2023 року світ перевернувся і наш добрий, відважний, хоробрий Василь Семенович загинув від осколкового поранення спричиненого вибухом... Життя розділилося на до і після...

Андрій народився в м.Запоріжжя, згодом родина переїхала до м.Ромни Сумської обл., на батьківщину його матері.

7 жовтня 1981 року в селі Біловод, Роменського району, Сумської області народився Руслан Михайлович Василів. У 1993 році його родина переїхала до села Саханське, де продовжилось його дитинство. Після закінчення Попівщанської школи, Руслан здобув професію тракториста-машиніста в Глинському професійно-технічному училищі №37.