Орел Віктор Володимирович
Сьогодні над нашою громадою схилилися прапори в жалобі. Ми зібралися тут із важким серцем, щоб віддати останню шану Віктору Володимировичу Орлу — воїну, який поклав своє життя за кожного з нас, за незалежність і територіальну цілісність України.
Віктор належав до того покоління, яке мало будувати нову державу, ростити дітей і просто радіти кожному світанку. Народившись тут, у Новій Греблі, він пройшов шлях звичайної, працьовитої людини. Школа, Роменське училище, опанування професії столяра... Він не боявся роботи, він вмів створювати красу та надійність своїми руками.
Ми пам’ятаємо його як вмілого електрозварювальника. Кожен ангар, який він зводив, був доказом його майстерності. Але є в його біографії особлива сторінка, яка назавжди залишиться з нами — це Ярошівська капличка. Віктор доклав до її створення не лише свої руки та вміння, а й часточку душі. Тепер, коли ми будемо проходити повз неї чи заходити помолитися, ми знатимемо: там живе пам'ять про нього.
Його життя не було легким. Створення власної сім’ї та народження донечки Кіри стало для нього найбільшим щастям. Та невдовзі прийшло горе — втрата батька, яку Віктор переживав глибоко й болісно. Це загартувало його, але водночас зробило його серце ще більш вразливим та відкритим до чужої біди.
Коли Батьківщина закликала на допомогу, Віктор не сховався. 29 серпня 2025 року він став до лав Збройних Сил. Стрілець-снайпер легендарної 95-ї окремої десантно-штурмової бригади (в/ч А0281) — це робота для сміливих, для кращих.
3 грудня 2025 року в районі населеного пункту Котлине на Донеччині зв'язок з ним урвався. Два довгих місяці родина жила між небом і землею. Два місяці молитви, пошуків і надії на диво. Але лютий приніс чорну звістку — експертиза ДНК підтвердила те, у що ми відмовлялися вірити.
Віктору назавжди 30. Це вік розквіту, коли ще так багато треба було зробити.
Дорога Маріє Ільківно! Ви виховали справжнього чоловіка. Дякуємо вам за сина-героя. Кіро! Твій тато — Герой, який захистив твоє майбутнє. Він завжди оберігатиме тебе з небес. Ліліє! Втрата брата — це рана, що не загоюється, але знайте: його подвиг не буде забутий.
Від імені всієї громади я висловлюю глибоке співчуття всім рідним та близьким. Жодні слова не вгамують ваш біль, але знайте — ми поруч. Ми поділяємо цей тягар разом із вами.
Віктор любив рибалку, любив тишу і мирну працю. Тепер він знайшов свій вічний спокій у Небесному Війську. Його голос, його посмішка і його добрі справи на землі житимуть у наших серцях, доки ми пам'ятаємо.
Схиляємо голови у скорботі. Вічна пам’ять Віктору Володимировичу Орлу! Слава Україні!
