Скоробагатько Віталій Андрійович
Чорний день знову загорнув у жалобу нашу Андріяшівську громаду... Страшна, пекуча звістка, від якої холоне серце, постукала в наші двері, принісши невимовний біль. На щиті до рідного дому повертається наш земляк, мужній захисник і людина з великим, щирим серцем — солдат Віталій Андрійович Скоробагатько.
Віталій народився 8 жовтня 1989 року в селі Волошнівка Роменського району. Згодом, у 1990 році, його родина переїхала до села Коржі, яке й стало для хлопця рідною домівкою. Саме там він пішов до першого класу та провчився п'ять років, зростаючи надзвичайно дружелюбним, добрим та відкритим хлопчиком. З 6 класу Віталій навчався в Глинській школі-інтернаті разом зі своєю рідною сестрою, для якої завжди був надійним захисником.
Він був неймовірно працьовитим: після школи вступив до Глинського ПТУ, де здобув спеціальність тракториста, а повернувшись у Коржі, тривалий час чесно трудився на різних роботах. Його знали як майстра на всі руки, людину з чистою душу та золотими руками. Пізніше доля привела його до сімейного затишку в село Зарудне (Василівка). Тут він проживав разом із коханою дружиною Тетяною Юріївною, виховуючи дітей, будуючи плани на майбутнє та даруючи їм усе своє тепло.
Коли ворог підступно прийшов на нашу землю, Віталій не зміг залишатися осторонь. 19 серпня 2025 року він був призваний на військову службу за мобілізацією Роменським РТЦК та СП Сумської області. Одягнувши військовий однострій, він став на захист свободи та незалежності України на посаді стрільця-помічника гранатометника стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти 1 батальйону територіальної оборони військової частини А7031. Поруч із побратимами солдат Віталій Скоробагатько мужньо тримав оборону, до останнього подиху залишаючись вірним військовій присязі.
23 червня 2026 року в бою за нашу свободу поблизу населеного пункту Рижівка Сумської області життя відважного воїна трагічно обірвалося...Війна забрала не просто мужнього солдата, вона забрала люблячого чоловіка та турботливого батька. У глибокій, невимовній скорботі залишилися дружина, донька та син. Ця втрата — це незагойна рана і невимовний біль для всієї нашої громади.
Низько схиляємо голови перед світлою пам'яттю Героя та висловлюємо найщиріші співчуття родині, близьким, друзям та побратимам Віталія. Жодні слова не зможуть загоїти рану в серцях рідних, але ми розділяємо цей страшний біль разом із вами.
Віталій віддав за наше мирне майбутнє найцінніше — своє життя. Його подвиг назавжди вписаний в історію нашої боротьби.
Вічна пам’ять і доземний уклін Герою!
Герої не вмирають, вони стають ангелами, що тримають небо над нами... 
